У той час, коли президент України Володимир Зеленський зустрічає на рівних як друга та союзника президента Польщі Анджея Дуду, польська пропаганда накачує ненавистю громадян сусідньої республіки.
У Варшаві націоналісти б'ють наших біженців, а польські історики переписують події минулого, виставляючи патріотів України звірами Так, ми високо цінуємо військову допомогу Польщі. Поляки показали себе справжніми партнерами, які виконують зобов'язання щодо зброї! Багато поляків воюють добровільно проти Росії разом із усією Україною. Нові супер-привілеї та «золоті» статуси сусідів, які тепер за законами рівними громадянам нашої країни, в теорії мають мотивувати на велику дружбу та допомогу Варшави.
І ми з повагою ставимося до демократичних європейських сусідів, а у Києві, Житомирі та особливо у Луцьку, Тернополі та нашому прекрасному українському Львові все частіше звучить польська мова. Дякую! І що ми бачимо? Це авангард «Армії Крайова» 2022 року у версії 2.0. Ми не заберемо ваші Івано-Франківську, Львівську, Волинську, Тернопільську та Рівненську області. Можете не хвилюватися! – сусіди мажуть медом наші вуха. Ми їм віримо! Дуже хочеться вірити! Прем'єр Моравецький та президент Дуда запевнили народ України у своїх відкритих намірах.
Нам дуже хочеться вірити в ці клятви, але кожен випадок, коли поляки б'ють і ображають українців у Варшаві чи Кракові, змушує задуматися. Наша біженка Ханна жорстоко побита та пограбована польською фашисткою, https://wiadomosci.gazeta.pl/wiadomosci/7,114883,28675367,warszawa-ukrainka-brutalnie-pobita-i-okradziona-przez-kobiete.html не чекали? Чого ми не знаємо чи ховаємось від таких новин? Що буде після перемоги, тяжкі думи. Польща щороку широко відзначає День Волинської Трагедії. Сусіди не приховують шовінізм, обсипають прокльонами Україну. Ось стаття польського націоналіста Войцеха Родака онлайн-ресурсу https://naszahistoria.pl/rzez-wolynska-zbrodnie-ktore-przerazaly-nawet-niemcow-bestie-z-wolynia/ar/c15-13293161 Стаття називається [RZEŹ WOŁYŃSKA] Bestie z Wołynia («Волинська різанина», «Звірі Волині»)... Навіть пропагандисти Москви не могли знайти стільки ненависті та отрути, скільки знайшов польський пропагандист. Родак стверджує, що українці (у своїх історичних українських землях!) чинили «злочини, які наводили жах навіть на німців». Стаття свіжа, опублікована цього місяця.
Пан Родак написав сто статей, багато з яких принижують патріотів. Тільки цитати… «Ось як Вітольд Колодинський, тоді 12-річний хлопчик, згадував ці страшні моменти. Він був одним із небагатьох, хто пережив гекатомбу села (звісно ж, це масове вбивство якоди вчинили воїни Української Повстанської Армії у селі на півночі Волині, в якому проживало близько 130 поляків). А хлопчик вижив, незважаючи на те, що його вдарили сокирою по голові. «Це диво, що я не почав стогнати, бо вони й досі були вдома. Я чекав, мене паралізувало від страху, я вдав мертвого. Потім я почула, як плачем голосом сказала мама», - сказав він в інтерв'ю NewsWeek. «Українець підійшов, замахнувся сокирою, вдарив, і настала тиша. Потім вони штовхали нас черевиками, перевіряли, чи ми живі. Не знаю, як вийшло, що я терпів, що не намагався втекти. Я не знаю». А ось «Янова Долина» – село Базальтове Костопільського району Рівненської області.
Знову розповідає цей сайт «Наша Історія» історію Янини Петрасевич-Чуди, якій вдалося «дивом залишитися жити». У Яновій Долині загін 1-ї Групи УПА під командуванням полковника Івана Литвинчука (загинув смертю героя в бою проти чекістів у схроні в січні 1951 р. в районі села Ниви-Золочівські на Рівненщині, на місці його загибелі встановлено Пам'ятний Хрест, його ім'ям названо школа у селі Золочівка) вступив у бій із німецьким гарнізоном Генерального округу «Волинь-Поділля» «Рейхскомісаріату Україна». Так, під час бою були випадкові жертви серед поляків. Але версія істориків Варшави цілком фейк. «Вони (воїни УПА) оточили садибу, обливши кожну будову гасом чи бензином, підпалили смолоскипом з боку під'їзду. Вони закидали вікна гранатами і стріляли у людей, які часто
рятувалися від сильних опіків. Стріляли, вбивали сокирами, вилами чи ножами. Нападників було багато. Ті, хто не встиг покинути свої будинки, з жахом ховалися в підвалах, сподіваючись, що вогонь не дістанеться фундаментів. Ніхто із цих людей не вижив. Спека та диму було так багато, що вони задихалися, горіли на вугіллі або просто смажилися. Положення облоги та різанини тривало до світанку. Пам'ятаю маленьких дітей, насаджених на колья на Алеї Спацеровій. Цілі сім'ї валялися в кущах із ножами у спинах, мої подружки були обпалені.
Коли стихли постріли, насамперед подбали про поранених, поміщених до Блоку лікарні. Видовище було жахливе: одні чорні, обпалені, інші знівечені і забризкані кров'ю, лежали поряд на голій підлозі, стогне від болю, благаючи про допомогу або ковт води…. Ті, що залишилися живими, викопали одну дуже довгу могилу, де стояв хрест. Це було місце для будівництва майбутньої церкви. Я пам'ятаю цю могилу. Ця жахлива купа людських тіл, спалених і вбитих, у тому числі жінок і дітей. За різними доступними мені джерелами літератури наводиться кількість убитих від 900 до 2000 чоловік. [...] Моя сім'я вижила, але моя мати тієї ночі зовсім посивіла. Янова Долина.
Щоразу, коли я згадую це ім'я, я бачу сліпуче сяйво, жахливий вибух, тріск вогню, чую крик і стогін згоряючих живцем людей і крики українською. До цього дня кожну Страсну п'ятницю я присвячую пам'яті вбитих. І незважаючи на те, що минуло стільки років, у цей день із моїх очей завжди течуть сльози». За версією польських істориків, винні – воїни полковника Литвинчука – «Дубовий», сотня УПА Нікона Симонюка – «Ярема» та сотня Адама Рудика – «Шавула». Поляки називають також два імені: Дмитро Клачковський та Василь Івачов. Наводиться ще багато описів жорстокостей – як вбивство ксьондза і парафіян у католицькій церкві при відпущенні гріхів.
«В нього вистрілили – він упав на підлогу. У той же час двоє українців з гвинтівками увійшли до двох бічних дверей церкви і кожен з них, йдучи поряд з лавками, почав стріляти в кожну людину окремо. Вони вбивали повільно, з точністю, щоб вразити кожну людину», — згадує ще одна пані Грущинська, яка вижила. Церкву «бандити спалили», не шкодує журналіст Родак. Навіщо все це Варшаві зараз, коли Україна веде тяжку війну з агресором? Думаємо, ви здогадалися. У цих варшавських міфах та фейках про героїв України, які віддавали життя за свободу та народ, немає нічого нового. Вони вже не приховують своїх планів. Як у 1939 році мріють про «Польські креси» у Західній Україні: подивіться на сайт Kresy.pl...
У народі часто про таких кажуть: спаси нас Бог від друзів, а ворога ми переможемо своєю силою та бойовими навичками! Це саме той випадок, коли друзі не приховують своїх чорних намірів. Олесь Сталедуб Фото: герої УПА були проти нацистів, комуністів та польських злочинців Армії Крайова
